Олена Тагаченкова: «Як не загубити себе в умовах невизначеності»
Війна, еміграція, різка зміна соціального статусу чи професійної ідентичності — останні роки стали випробуванням навіть для найстійкіших. Як перестати жити в режимі очікування і почати будувати життя тут і тепер? Де шукати внутрішню опору, коли звичні плани руйнуються? І чи може позитивне мислення бути токсичним?
Про це ми поговорили з кризовим психологом Оленою Тагаченковою — фахівчинею, яка не лише професійно супроводжує клієнтів у кризових періодах, а й сама пережила досвід незапланованої еміграції.
— Олено, з чого для вас почалась історія життя за кордоном?
Я опинилася в Італії у 2020 році під час пандемії. Це була незапланована еміграція — я просто застрягла, очікуючи на евакуацію до України і мені довелося оформлювати документи і залишатися.
Туризм і еміграція — зовсім різні реальності. Мені не довелося тікати від війни, але відчуття непідготовленості, бюрократія і втрата звичних опор стали частиною нового життя. Спочатку тримав ентузіазм, а згодом настала справжня криза. Найскладнішим було очікування дозволу на проживання, коли виїхати з країни неможливо, а в Україні почалася повномасштабна війна. Саме тоді прийшло болісне усвідомлення, що дороги назад більше немає.
У своїй практиці я часто бачу людей у стані очікування. Вони не вкорінюються на новому місці, не будують планів, живучи думкою, що війна ось-ось закінчиться і можна буде повернутися до звичного життя. Це своєрідний психологічний лімб — людина ні там, ні тут. Поки ми живемо в режимі очікування, життя фактично стоїть на паузі.
— Як вийти з цього стану?
Коли з’являється внутрішнє рішення будувати життя там, де ти є, повертається енергія рухатися далі. Але це поступовий процес прийняття і самостійно пройти його непросто, тому підтримка психолога може суттєво допомогти.
Еміграція пов’язана з постійними обмеженнями: нова мова, інша культура, незрозуміла система. Те, що вдома робилося автоматично, тут перетворюється на виклик. Навіть запис до лікаря може бути складним процесом. Такий щоденний побутовий стрес часто недооцінюється, але саме він поступово виснажує.
— Зараз багато говорять про позитивне мислення. Де межа між здоровим оптимізмом і токсичним позитивом?
Здоровий оптимізм — це віра у власні сили й надія на майбутнє. Токсичний позитив — це заперечення складних емоцій: страху, злості, смутку. Але емоції не поділяються на хороші й погані, а є різними аспектами одного цілого. Коли відбувається втрата, нормально горювати за втраченим життям, відчуттям безпеки, нереалізованими планами.
Непрожиті емоції не зникають. Вони накопичуються і можуть проявлятися через психосоматику, хронічний стрес та звуження мислення. До того ж, пригнічуючи складні почуття, людина поступово втрачає здатність щиро відчувати і радість.
— Як проживати емоції, не застрягаючи в болю?
Проживання не означає тонути в переживаннях. Йдеться про здатність помітити емоцію, назвати її і дозволити собі відчути. Іноді достатньо просто внутрішньо визнати: «Так, мені зараз важко».
У роботі з клієнтами я використовую інтегративний підхід: когнітивно-поведінкову терапію для осмислення досвіду, гештальт-терапію для усвідомлення емоцій через тілесні відчуття, а для опрацювання травматичних переживань — метод EMDR, який допомагає мозку безпечно обробляти складні спогади.
Якщо емоційний стан починає порушувати повсякденне життя — роботу, турботу про себе, соціальні контакти — це сигнал, що варто звернутися по допомогу.
— Як змінюється життя клієнтів після такої роботи?
Криза часто стає періодом переосмислення ідентичності. Люди, які мали високий статус у професії, після переїзду можуть відчувати втрату через мовний бар’єр або інші правила ринку. Завдання терапії — допомогти побачити це не як падіння, а як етап розвитку. Багато людей у результаті знаходять нові сенси та діяльність, що більше відповідає їхнім цінностям.
— Що б ви хотіли сказати читачам, які живуть у стані невизначеності?
Ми не знаємо, коли закінчиться війна. Але можемо не відкладати життя. Сенс варто шукати у щоденних діях: що я можу створити сьогодні, чим бути корисним собі та іншим.
Є гарна метафора: птах, сідаючи на гілку, довіряє не гілці, а власним крилам. Так само і внутрішня опора починається з довіри до себе — до здатності адаптуватися, змінюватися і рухатися вперед попри обставини.
Тел, WhatsApp: +39 348 374 2023
Instagram: @psychologist_tagachenkova
Локація: Kyiv - Milan - Marbella
https://www.tagachenkova.com/
